Міліцейські профспілки України провели конкурс дитячого малюнка

Огляд-конкурс на правоохоронну тематику «Міліція-очима дітей» щорічно проводиться в УМВС України в Хмельницькій області напередодні Дня міліції. Цього року міліціонерів малювали вихованці шкіл-інтернатів та діти співробітників ОВС.
     У регіональних змаганнях переможців обирали у трьох вікових групах за трьома призовими місцями (від 6 до 8 років, від 9 до 12 років та від 13 до 16 років). Діти зобразили стражів порядку усіх без винятку служб ОВС: ДАІ, карного розшуку, кінологів, дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, багато малюнків відображали метафоричні образи. Картини юних художників заряджали позитивом, оптимізмом та вірою у майбутнє. Переможцями стали Наталя Гринюк з міста Старокостянтинова, Анастасія Кольцова з м. Кам’янець-Подільського та Оксана Музика з Більковецької ЗОШ Волочиського району. Другу і третю сходинку, кожен у своїй віковій категорії, посіли інші шестеро художників-початківців: Віктор Фещук (м. Шепетівка), Ілона Борейко (м. Хмельницький), Володимир Чірков (м. Кам’янець-Подільський), Евеліна Голдебан (м. Кам’янець-Подільський), Богдана Загребельна (м. Старокостянтинів) та Марія Рудницька (м. Городок).
     Усі призери взяли участь в урочистостях з нагоди професійного свята української міліції та отримали грошові премії (300, 250 та 200 гривень), надані Хмельницькою обласною організацією профспілки атестованих працівників ОВС. Усі ж гості свята мали змогу переглянути найкращі художні роботи юних талантів.
     Найприємнішою стала звістка про те, що робота переможниці обласного конкурсу, до речі, доньки дільничного інспектора міліції, Оксани Музики з Волочиського району під час другого, фінального, етапу конкурсу у місті Києві отримала другу премію. Профспілка атестованих працівників ОВС України нагородить дівчинку почесною грамотою та грошовою винагородою у 300 гривень.

Юлія ГРИНЬ
21.12.2009

У Хмельницькому вперше пройшов кубок з волейболу пам'яті колишнього начальника УМВС Віктора Колєснікова

Хмельницька обласна організація ФСТ «Динамо» спільно із Хмельницькою обласною організацією профспілок атестованих працівників ОВС України провели перший Кубок з волейболу пам’яті генерал-лейтенанта міліції Віктора Колєснікова. Віддавши Хмельниччині 17 років служби, колишній начальник УМВС залишив після себе чималий спадок, у тому числі і для спортсменів. За його керівництва було збудовано більше ста житлових будинків, пожежні частини, декілька райвідділів міліції, поліклініка з лікарнею УМВС і відомий в усій області спорткомплекс. Саме тому керівництво УМВС виступило з ініціативою присвятити турнір Віктору Васильовичу.
     У змаганнях взяли участь волейбольні команди УМВС, УСБУ, Національної академії державної прикордонної служби України, ДПА, військової частини 3053, УДДУПВП, ГУ МНС.
     Спортсмени цікавою грою продемонстрували майстерність та високий рівень фізичного загартування. Після дводенної запеклої боротьби переможний п’єдестал посіли спортсмени ГУ МНС (3 місце), Національної академії державної прикордонної служби України (2 місце) та господарі свята, УМВС України в Хмельницькій області, (1 місце).
     Ініціатори турніру сподіваються, що змагання стануть популярними серед усіх правоохоронних органів не тільки нашої області, а й усього Західного регіону.

Юлія ГРИНЬ
21.12.2009

«Виручай, синку!»
Часто саме із такими словами селяни приходять до свого дільничного міліціонера

Пригадуєте стару народну прикмету: син прапорщика ніколи не зможе бути генералом, тому що у генерала теж є син. Зате сину дільничного міліціонера нічого не заважає бути дільничним. І родина Гіжицьких тому підтвердження. Батько Василь Олександрович, нині полковник міліції у відставці, був дільничним, і син Сергій, капітан, теж дільничний. Хоча серед міліціонерів не так вже й рідко зустрічаються сімейні династії, проте на посаду дільничного ніхто особливо не квапиться. Надто клопітка ця служба. Тому ця сім’я є справжньою родзинкою не тільки для Славутського району, звідки родом Гіжицькі, але й для області.

Два дільничних в одному домі
— Чи не забагато? — жартуємо з господарями.
— Нормально, — відповідає батько. — Головне, щоб моїх помилок не повторював. Щоб пам’ятав, що у нього є дружина, син, а не тільки робота.
     Так склалось, що сину під керівництвом батька, котрий пройшов шлях від молодшого лейтенанта до начальника служби дільничних в районі, працювати вже не довелось. Та й взагалі його рішення стати міліціонером було для батька несподіваним:
— Всі роки і день і ніч, в буквальному розумінні слова, був на роботі. Не бачив, коли й діти підростають. Усі домашні справи, виховання дітей лягли на плечі дружини. Тож якось і не помітив, що Сергій виріс, школу закінчує. Я наче одразу його дорослим побачив, коли він сказав, що хоче йти в школу міліції. Мені чомусь тоді аж сльози виступили, і так захотілось хоч чимось допомогти, підставити плече.
     Для хлопця ж авторитет батька завжди був настільки сильним, що над своїм вибором особливо не задумувався і в дільничні пішов свідомо, добре знаючи специфіку цієї роботи.
     Тепер їм є про що поговорити, і що порівняти. Правда, маршрути Гіжицького-старшого пролягали вулицями райцентру, а молодшому доводиться нести службу на селі. Різниця відчувається одразу. Василь Олександрович дотепер пам’ятає домашні адреси своїх земляків. Переконаний, в його службі було не обійтись без того, щоб не познайомитись із кожною родиною, не поспілкуватись. Саме такі розмови багатьох вберегли від хибних кроків. А це значить, що чиєсь життя не зламалось, не скалічилось на лаві підсудних чи у в’язниці.
     Та коли хтось подумає, що життя міського дільничного складалось лише із посиденьок та довгих розмов, помиляється. Василь Олександрович точно знає: п’ять років роботи дільничного може замінити будь-які міліцейські університети. Бо ж доводилось бути універсалом: і вбивство розкрити, і виховну роботу з підлітками провести, і вкрадену річ знайти, і безробітного на роботу влаштувати…
     У Сергія ж на всі ці проблеми і обов’язки вже інший погляд. Сільський дільничний поступово втрачає образ отого класичного книжного героя аніськіна, зовні простакуватого, але по-житейськи мудрого міліціонера. Тепер аби прослідкувати за порядком одночасно в кількох селах, треба бути і швидким, і мобільним, інколи жорстким в рішеннях та діях.

«Пам’ятні» ножі
     Життя так складається, що дуже часто дільничний є чи не єдиним уособленням влади у селі. Добре, коли ще голова сільради трапиться кмітливий та ініціативний, тоді ще можна проконтролювати ситуацію.
     Я ледве встигаю записувати у блокнот села, які знаходяться під опікою Сергія — Крупець, Стригани, Полянь, Колом’є, Комарівка, Хоровець. А це ж до кожного треба дістатись, в магазин заглянути, дискотеку чи вечірку не оминути, з самогонниками роботу провести, не говорячи вже про скарги, заяви, порушені справи… Якщо один день для одного села відвести, то робочого тижня не вистачить, щоб у всіх побувати. «Та це ще нічого, не так вже й багато, — підбадьорливо говорить Сергій. — Села ж невеличкі, і на всі припадає трохи менше, ніж дві з половиною тисячі людей. У місті на дільниці значно більше, тому і прослідкувати за всіма важче».
     Воно, може, й так. Але ж у селі у злодія і страху менше. Добре знає, що тут у свисток ніхто не свисне, а коли й викличуть дільничного, то ще ж треба почекати, поки він добереться.
     Що таке бандитська лють та безшабашність, Сергію довелось відчути майже з самого початку служби. В Крупці пішов вночі на виклик. Злочинця тоді затримали, а от дільничному і машину побили, і сам він отримав серйозний удар в голову.
     Після таких професійних «екзаменів» багато хто всерйоз задумується, чи варто й надалі залишатись на такій роботі. Не даремно ж батько розповідав, що із того набору у 250 чоловік, з яким і він розпочав службу в міліції, до пенсії дослужилось лише півсотні. Для більшості ж випробування цієї професії виявились не під силу. Але хто міг їх засуджувати? Не так це й просто — боронити чуже життя і здоров’я, ризикуючи власним. Василь Олександрович за роки своєї служби навіть назбирав одну дуже цікаву колекцію — так звані пам’ятні ножі. Це ті, що вилучали у бандитів під час бійок і нападів, ті, котрими міг бути пораненим і він, і його колеги. На щастя, доля була милостивою. Тож коли серйозний інцидент стався із сином, батько хоча й не відмовляв від служби, але не забув таки запитати: «Може, іншу роботу підшукаємо? Та для Сергія той випадок став вирішальним: остаточно зрозумів, що з міліції не піде.
     Усе це звучить дещо патетично, і про високі ідеї батько з сином не так вже й часто говорять. Щоденна ж робота сільського дільничного далека від романтики і високих фраз.

Коли дільничний — і закон, і влада
     Так само, як батько колись знав мешканців ледь не кожної квартири на своїй дільниці, так тепер Сергій знає свої села. У тих, що поруч із трасою, одні проблеми, в глибинці — інші. Так, дорога завжди приводить до села заїжджих злодюжок, справжніх бандитів, що хочуть десь переховатись чи випадкових шукачів пригод. Таким «почистити» місцевий магазин, забратись до чужого хліва — нічого не варто. Вхопив, вкрав, та й мерщій тікати. За цими й найспритнішому дільничному не вгнатись, бо скочить такий «гість» у першу ліпшу попутку, і шукай вітер в полі.
     Зате дільничний добре знає, що в село, куди й дороги доброї немає, чужинець навряд чи піде. Тож коли що й пропало, то шукати треба серед своїх. Люди там живуть небагато, тож і крадіжки бувають не надто великими та гучними: у кого з двору металеві баняки поцупили, хтось у хліві курки чи гуски не дорахувався, десь щезла з-під паркану якась старезна залізяка чи забута шиферина…
     Для когось усе це може видатись чимось зовсім незначущим. Хіба про такі пропажі в міліцію заявляти? А для сільського жителя — все це справжній скарб, і важить він не менше, ніж для когось коштовні прикраси. Нічого не вдієш, у кожного в житті свої цінності.
     Не дивно, що й встановлення норми у 60 гривень, котра тепер дозволяє порушувати кримінальну справу, тут сприймають цілком нормально. Ще кілька місяців тому, коли для порушення справи вартість крадіжки мала бути не менше 950 гривень, у крихітних селах панував просто дивний кримінальний спокій. Це ж на таку суму треба було тонну пшениці вкрасти або з десяток мішків картоплі, бо що ж іще можна поцупити із сільської комори на таку суму? А винесе злодій хоч порося, хоч щось із домашньої техніки — навіть не думай нікому жалітись.
     Що й говорити, новозміни додали клопотів дільничному, бо ж порушивши справу, мусиш таки відшукати злодія, проте на це Сергій не нарікає. Розуміє, кому ж іще захищати цих людей, і де їм шукати правди?
     Якось колеги з управління запитали у Сергія: «А за що ти любиш свою роботу?». А він навіть розгубився. Якщо бути відвертим, хіба можна любити нічні виклики? Довгу і часто просто непотрібну писанину? Сільське бездоріжжя? Отих чотири машини на всіх дільничних району? Та ще багато чого, з чим доводиться стикатись ледь не щодня.
     У міліції не прийнято скаржитись на службу. Та хіба треба допитуватись, що зарплата у слідчого дуже скромна. І ніяких особливих соціальних гарантій у нього немає. І чого таїти, за рейтингами престижності ця робота далеко не в лідерах. Але…
     Капітан міліції Сергій Гіжицький, котрий визнаний кращим дільничним області, про все це не говорить. Він просто дільничний, у котрого стільки роботи…

Ірина КОЗАК
18.12.2009

«Народні дружини» повертаються!

2009 рік Міністерством внутрішніх справ України проголошений роком боротьби з вуличною злочинністю. У зв’язку з цим особливої актуальності набула діяльність добровільних громадських об’єднань, мета яких — сприяння органам внутрішніх справ, в першу чергу, у профілактиці злочинності.
     У поточному році минає рівно десятиліття з того часу, як на Хмельниччині почали діяти перші громадські формування з сприяння органам внутрішніх справ в охороні громадського порядку. І хоча багато хто вважає, що «народні дружинники» — це суто радянське надбання, яке мало би канути в Літу разом радянським періодом, проте приємно усвідомлювати, що є ще на світі небайдужі люди, які не живуть за принципом «моя хата скраю» і не вміють відводити очей, коли сильний кривдить слабкого або хтось просто потребує допомоги.
     Ці люди об’єднуються у спеціальні формування по охороні громадського порядку і, як у старі добрі часи, добровільно йдуть наглядати за дотриманням правопорядку. На сьогоднішній день на Хмельниччині є 252 громадських формування, до складу яких входить майже чотири тисячі добровольців. Такі загони діють по всій області, але найефективніше організували їх діяльність у місті Кам’янець-Подільському, де керівництво міського відділу міліції, об’єднавшись з органами місцевої влади, не лише продумало сам принцип роботи громадських формування, а й потурбувалося про належну правову підготовку їхніх членів. З цією метою у місті організували єдиний навчальний центр, де добровольців навчають азам юриспруденції та психології, консультують, як краще повестися у тій чи іншій ситуації. Для зручності, декілька десятків громадських формувань, які донедавна існували у райцентрі, об’єднали у одну велику «Міську дружину».
     За словами начальника Кам’янець-Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області Миколи Семенишина, дружина надає велику допомогу працівникам міліції у охороні громадського порядку, за її допомогою вдалося компенсувати некомплект особового складу і з’явилася можливість перекривати додаткові патрульні маршрути.
     Звичайно, на патрулювання члени громадських формувань йдуть не самі, а разом зі співробітниками міліції. Вони також беруть участь у охороні громадського порядку під час проведення різноманітних культурно-масових заходів, політичних акцій, чи то спортивних свят, і виконують ще масу важливих функцій, які значно полегшують діяльність правоохоронців. Крім того, як зізнався командир загону сприяння міліції, а за сумісництвом — завідувач відділу міськвиконкому Валерій Клименко, окрім допомоги міліції, він та його колеги під час патрулювань отримують ще й чимало інформації, корисної для їх безпосередньої посадової діяльності, наприклад, як працюють заклади харчування та торгівлі у вечірній і нічний час, чи дотримуються у них встановлених місцевою владою правил.
     До речі, стати членом загону сприяння міліції не так-то й просто — сюди, як і до органів внутрішніх справ, відбирають найкращих, які перед цим проходять сувору перевірку та підготовку.
     Кам’янець-Подільський — місто туристичне і молодіжне, тому більшість добровольців у загонах сприяння міліції — це студенти місцевих начальних закладів. Залучаючи молодь до охорони громадського порядку, працівники міліції, як кажуть, вбивають одним пострілом двох зайців — не лише мають додаткові сили, задіяні на ОГП, а й таким чином здійснюють профорієнтаційну та профілактичну роботу. Адже є чимала надія на те, що та молода людина, яка відчула усі тяготи правоохоронної роботи на собі, завтра навряд чи сама вчинить правопорушення, або дозволить його вчинити товаришеві.
     Загалом по області у поточному році за участю членів громадських формувань розкрито 441 злочин та припинено 2300 адміністративних правопорушень. 85 активістів за сумлінне виконання добровільно взятих на себе обов’язків були заохочені грошовими преміями та цінними подарунками. До речі, в 2009 році органами влади Хмельницької області спеціально для таких цілей, а також на інші потреби формувань виділено понад 35 тисяч гривень.

Інна ПРОНИК
04.11.2009

31 жовтня ФСТ «Динамо» святкувало 85 річницю

Робота в правоохоронних органах від їхніх працівників вимагає не лише відповідної освіти, а й, як правило, гарної спортивної підготовки. Адже професійна діяльність цих людей непередбачувана: сьогодні вони можуть вивчати кримінальну справу у затишному кабінеті, а взавтра може й доведеться «позмагатися» у швидкості бігу чи помірятися силами зі злодієм.
     Та прийти на службу до міліції, прокуратури чи МНС підтягнутим, фізично розвиненим юнаком не достатньо. Найголовніше — підтримувати належну спортивну форму упродовж усього періоду роботи. Саме підтримання культу здорового способу життя, розвиток різних видів спорту, систематична фізична підготовка працівників міліції, прокуратури, СБУ, МНС, митниці, прикордонних та внутрішніх військ стали головною метою створеного у 1924 році Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Динамо». І ось уже рівно 85 років поспіль під відомі рядки «динамівського» гімну «Навколо спорту й фізкультури з’єднались силові структури» виходять на спортивні майданчики правоохоронці різних рангів.
     Вихованці ФСТ «Динамо» України завжди знаходяться на провідних ролях в національних збірних командах країни, роблять вагомий внесок у здобутки вітчизняного спорту на європейських та світових аренах. Чимало хмельницьких «динамівців» своїми перемогами прославили Україну на Олімпійських іграх. Це і Сергій Нагорний — заслужений майстер спорту з веслування на байдарках і каное, Ірина Микульчин-Мерлені — заслужений майстер спорту з вільної боротьби, Андрій Стаднік — заслужений майстер спорту з вільної боротьби.
     Професіоналізм, компетентність, відданість справі — саме ці якості протягом десятиліть залишаються притаманними динамівському колективу, в якому підготовлено цілу плеяду видатних спортивних зірок, чиїми яскравими перемогами пишається наш народ. А успіхи на спортивних аренах вихованців Хмельницького «Динамо» є переконливим свідченням тому, що спортсмени-динамівці й надалі будуть зберігати передові позиції у світовому спорті.
     Багатогранна й активна діяльність динамівців на ниві розвитку фізичної культури і спорту, збереження здоров’я населення держави, відчутний внесок у справу фізичної та професійної підготовки правоохоронців свідчать про велике значення його для українського суспільства.
     З нагоди ювілею начальник УМВС України в Хмельницькій області і за сумісництвом — голова Хмельницького обласного осередку ФСТ «Динамо» генерал-майор міліції Володимир Гаврилюк привітав усіх членів фізкультурно-спортивного товариства і побажав успіхів у благородній справі зміцнення здоров'я нації, залучення громадян до занять фізичною культурою і спортом.

Інна ПРОНИК
01.11.2009

Назустріч людям

Як відомо, верховенство права, відкритість влади, її тісна взаємодія з суспільством — необхідна умова політичної стабільності і процвітання держави. Це повною мірою стосується і діяльності правоохоронних органів. Розгляд звернень громадян до керівників та співробітників ОВС та їх плідна співпраця є пріоритетним напрямком в роботі органів внутрішніх справ.
     Упродовж 9 місяців поточного року на адресу УМВСУ області надійшло 23 776 письмових звернень громадян. Ще 16 447 звернень було отримано під час особистого прийому громадян керівництвом УМВС, начальниками служб, працівниками підрозділів та міськрайорганів.
     З метою покращення даного напрямку роботи у кожному органі внутрішніх справ створені належні умови для особистого прийому громадян, відведені спеціальні приміщення під кімнати прийому громадян, які забезпечені необхідним обладнанням.
     Прийом керівництвом Управління, міськрайорганів та служб здійснюється згідно заздалегідь розроблених графіків, з якими можна ознайомитися у будь-якому територіальному підрозділі, а також в засобах масової інформації, на відомчому сайті обласного управління міліції.
     За середньостатистичними даними, з різних питань Приймальню громадян УМВСУ області щоденно відвідують 5-10 осіб, а у дні особистого прийому начальника Управління — 15-20.
     Управління МВС України в Хмельницькій області в даному напрямку роботи тісно співпрацює з іншими установами та організаціями, постійно узагальнює інформацію по зверненнях громадян, які надходять з вищестоящих інстанцій, та в міру своєї компетенції вирішує їх. Так, у поточному році по 11 звернень надійшло до УМВС з Верховної Ради України та Секретаріату Президента України, 32 — від народних депутатів України. Жодне звернення не залишилось без уваги: по кожному працівники міліції провели ретельні перевірки, особисто зустрілись з авторами, надали необхідну юридичну допомогу. На цьому етапі основним завданням для кожного співробітника, що працює зі зверненнями громадян, має бути якісна організація діяльності щодо оперативного реагування на викладену в листах інформацію, концентрація зусиль на тому, щоб виправдати довіру громадянина, який звертаючись, розраховує на кваліфіковану пораду та допомогу.
     Більшість мешканців області все ж надає перевагу спілкуванню безпосередньо з начальником Управління, і як наслідок, понад сімдесят відсотків звернень адресовані начальникові УМВС. Ті ж, хто бажає поспілкуватися з генерал-майором міліції Володимиром Гаврилюком у справі, як кажуть, «тет-а-тет», може завітати до нього на прийом у другий і четвертий вівторок та у першу і третю п’ятницю кожного місяця з 15.00 до 17.00 години.
     У 2009 році Володимир Іванович неодноразово здійснював виїзні прийоми громадян у Дунаєвецькому, Славутському, Кам’янець-Подільському районах та місті Кам’янці-Подільському, під час проведення яких звернувся 41 громадянин. Питання, які порушувалися у зверненнях, стосувалися як роботи підрозділів внутрішніх справ області, так і компетенції міських та районних органів самоврядування.
     Наприклад, під час проведення виїзного прийому у м. Кам’янець-Подільському звернулася місцева мешканка з проханням щодо продовження маршрутів громадського транспорту у напрямку с. Слобідка-Кульчіївецька, де мекають її похилі батьки. Хоча це не має жодного стосунку до діяльності міліції, генерал Гаврилюк не залишив проблему поза увагою і порушив клопотання перед Кам’янець-Подільською РДА щодо її вирішення.
     Начальник Управління завжди акцентує увагу на терміновому, невідкладному реагуванні на звернення громадян, які надходять до УМВС, вирішення їх наболілих питань, у разі наявності такої можливості, одразу ж під час прийому, із залученням можливостей фахівців галузевих служб. Так, під час здійснення одного з прийомів до начальника Управління звернувся мешканець Вінницької області з заявою про надання допомоги в поверненні автомобіля «Таврія», який він отримав як інвалід ВВВ, та який не повертає його син, мешканець с. Богданівці Деражнянського району. Того ж дня працівники УДАІ УМВС повернули автомобіль його законному власникові.
     В управлінні стало доброю традицією залучення до проведення особистих прийомів членів Громадської ради при УМВС. Уже проведено 18 таких прийомів, під час яких за допомогою у вирішенні своїх проблем звернулося 177 громадян. Більшість звернень стосується неналежного, на думку відвідувачів, проведення працівниками міліції дослідчих перевірок та розслідування кримінальних справ. Такі прийоми не тільки свідчать про прозорість роботи міліції, а й дають можливість громадянам отримати кваліфіковану юридичну допомогу з питань, які не належать до компетенції органів внутрішніх справ.

Інна ПРОНИК
23.10.2009

«Футбольні зірочки» зійшли над Хмельниччиною

У Хмельницькому пройшов четвертий етап Всеукраїнських змагань з футболу «Футбольні зірочки» серед дітей та підлітків, ініційований міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком. Найкращі футбольні команди Рівненської, Вінницької, Хмельницької. Житомирської і Чернівецької областей з 7 до 9 жовтня змагалися за право взяти участь у фінальному турнірі, що пройде у Києві.
     Вболівальники, і дорослі, і малі, впродовж декількох днів, незважаючи на підлітковий вік гравців, мали змогу спостерігати справжній дорослий футбол.
     Після десяти колових ігор у трійку фіналістів вийшли Чернівці із 10-ма очками, Рівне (9 очок) та Житомир (7 очок). Начальник Управління професійної підготовки Департаменту кадрового забезпечення МВС України Анатолій Васильєв подякував школярам за цікаву гру, побажав подальших спортивних перемог та вручив призові подарунки: телевізор, домашній кінотеатр та DVD-програвач.
     Окремий подарунок: повний комплект футбольної форми, як найкращий гравець, отримав Сергій Ніколайчук — футболіст Рівненської команди, на рахунку якого 14 забитих голів.
     Загалом спортивне свято вдалося на славу, після запеклої боротьби на полі, хлопці радо спілкувалися за його межами, демонструючи одне одному власні досягнення у володінні м’ячем. Окрім того, працівники міліції влаштували гостям Хмельниччини туристичні подорожі до Меджибізької та Кам’янець-Подільської старовинних фортець і прощальний солодкий стіл.

Юлія ГРИНЬ
12.10.2009

ДМБ-2009

Уже кілька десятиліть на території міста Хмельницького дислокується військова частина Внутрішніх військ МВС України. Останнім часом нею успішно керує підполковник Олег Киричук, який започаткував у підрозділі чимало гарних традицій. Одна з них — урочисте звільнення в запас військовослужбовців строкової служби. Символічно, що цьогорічна демобілізація у цій частині, яка має безпосередній стосунок до забезпечення законності, відбулася у День юриста.
     За рік служби юнаки пройшли складну школу мужності і честі, перетворились із юрби «зелених» хлопчиків на згуртовані підрозділи, що завжди готові стати на захист інтересів Батьківщини.
     За такий малий проміжок часу їх навчили військової справи та підготували до несення бойової служби, а саме, конвоювання, охорони спецконтингенту, наведення порядку під час масових заворушень, доставки на судові засідання підсудних та охорони порядку під час процесу. За час служби у військовослужбовців з’явилися нові товариші, змінилися життєві цінності, пріоритети, а у пам'яті закарбувалися безсонні ночі в нарядах, бойова служба, стрільби, солдатська пісня, заняття з стройової підготовки.
     Рік вдалині від рідних та близьких — чимале випробування для юнаків. Але чим довшою була розлука — тим очікуванішою буде зустріч.
     Незважаючи на всі труднощі військової служби, більшість військовослужбовців, звільнених в запас, мають намір пов’язати свій подальший життєвий шлях зі службою в органах правопорядку. Хтось поїде навчатися у військові академії, інші підуть працювати в силові структурі, де постійно будуть стояти на варті правопорядку і слідкувати за дотриманням законності.
     Командування військової частини 3053 ВВ МВС України бажає військовослужбовцям, звільненим у запас з лав ВВ МВС України успіху, наполегливості в їх нелегкій, але такій потрібній справі.

Інна ПРОНИК
12.10.2009

Виховання спортом — найкраща профілактика підліткової злочинності

26 вересня у Хмельницькому на стадіоні УМВСУ в Хмельницькій області відбувся фінальний футбольний матч на першість області серед школярів.
     Право представляти Хмельниччину у регіональних змаганнях Всеукраїнського турніру з футболу серед дітей та підлітків виборювали учні загальноосвітніх шкіл області, віком від 13 до 15 років, у тому числі вихованці інтернатних закладів. У фінал вийшли футбольні команди ЗОШ І-ІІІ ступенів села Соколівка Ярмолинецького району, Деражнянського НВК №1 та Ізяславського НВК №1.
     За результатами колової гри першу сходинку п’єдесталу посіли учні Деражнянського НВК №1, серед учасників цієї команди судді визначили і найкращого гравця турніру: на рахунку Г.Багасяна — чотири забитих м’ячі. Друге та третє місця між собою поділили футбольні команди села Соколівка Ярмолинецького району та м.Ізяслава. Начальник кримінальної міліції у справах дітей УМВС Юрій Возборський і заступник голови ФСТ «Динамо» Геннадій Домбровський вручили учасникам змагань призові кубки та солодощі.
     Наступний, регіональний етап Всеукраїнського турніру з футболу серед дітей та підлітків, що організований та відбувається за ініціативи Міністра Внутрішніх справ України Юрія Луценка, відбудеться з 7 до 9 жовтня у Новоушицькому районі Хмельницької області. Подоляни змагатимуться з найкращими футбольними командами Рівненської, Вінницької, Житомирської і Чернівецької областей.

Юлія ГРИНЬ
01.10.2009

Наша сила — у єднанні

Голова первинних профспілкових організацій ОВС України Анатолій Оніщук провів зустріч із представниками профспілок ОВС Хмельниччини. Візит приурочили до спільної всеукраїнської благодійної акції ПАП ОВС і ТОВ «Гюнсел», що пройшла у 50 містах України.
     На Хмельниччині голова профспілок Анатолій Оніщук та керівник фірми «Гюрсел» Селямі Гюнер особисто зустрілися із родичами загиблих працівників міліції та вручили сертифікати на безкоштовний проїзд Україною автобусами «Гюрсел». Керівник турецької фірми, яка щоденно здійснює 20 міжміських вантажних та пасажироперевезень Україною, зазначив, що потрібно не тільки використовувати можливості держави для допомоги окремим категоріям громадян, але й власним прикладом спонукати заможних українців до благодійництва.
     Відповідаючи на запитання хмельницьких колег, Анатолій Оніщук зазначив, що одне з головних завдань Професійної спілки атестованих працівників ОВС України — участь у реалізації програм соціального захисту правоохоронців. За останніх два роки з органів внутрішніх справ саме через припинення соціальних гарантій звільнилося понад 40 тисяч працівників — десятирічна норма минулого сторіччя. Кадрова система повністю оновилася, залишилося всього 1,5% працівників міліції із вислугою 25 років та 5%, за плечима яких — двадцятирічний досвід служби, що відповідно означає відсутність наставництва. Після особистого інформування А. Оніщуком Прем’єр-Міністра України про ці та інші проблеми, було створено чотири уже діючих протокольних доручення, що стосуються грошового забезпечення працівників міліції, виплати матеріальної допомоги, забезпечення житлом, а також розроблення державної програми закріплення кадрів та функціонування в ОВС пенсійних недержавних фондів.
     Голова ПАП ОВС закликав працівників міліції долучатися до профспілок, адже без корпоративності у системи немає майбутнього. Кожен працівник міліції повинен зрозуміти, що кожна окрема міліцейська профспілка лобіює його інтереси. Один із прикладів, коли профспілки ОВС України об’єдналися та прийняли звернення до перших осіб держави, — закріплення за системою мережі відомчих медзакладів законом, який Президент підписав.
     Досить серйозна ситуація склалася із структуруванням грошового забезпечення працівників ОВС, хоча за важливістю роботи, яку вони виконують, ніхто не візьметься конкурувати.
     Голова Хмельницької обласної ПАП ОВС Микола Шпичко повідомив, що там де потрібно, профспілки втручаються і захищають права членів первинних організацій. Відтепер їх представники беруть участь у прозорому розподілі житла працівникам, встановленні надбавок особовому складу. Без погодження профспілок на Хмельниччині жоден працівник міліції не може бути звільнений. Чимало благодійних та іміджевих заходів, що проводиться в УМВС, супроводжується первинними профспілковими організаціями. Тільки за 9 місяців цього року члени профспілок отримали матеріальної допомоги на суму 147 850 гривень, і це далеко не все. М. Шпичко: «Ми боремось за усю систему і за кожного працівника. Чим більше співробітників міліції долучиться до наших лав, тим потужнішою та впливовішою стане міліцейська профспілка. Кожен повинен зрозуміти: є проблема — є кому захистити».

Юлія ГРИНЬ
30.09.2009

Громадська рада — додатковий інструмент для захисту громадян

Протягом кількох років при УМВС України в Хмельницькій області діє Громадська рада з питань дотримання прав людини в діяльності ОВС. Які здобутки ради? Які проблеми в діяльності, перспективи розвитку? На ці та інші питання відповідає помічник начальника УМВС моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС Микола Роля.
     — Створення в системі МВС України управління моніторингу з дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ — це прогресивний крок, зроблений керівництвом міністерства на наближення діяльності міністерства до світових норм, зокрема. прозорості в діяльності і широкої участі громадськості в щоденній копіткій міліцейській роботі. З цією метою в міністерстві і відповідно в усіх обласних управліннях створені і функціонують Громадські ради з моніторингу дотримання прав людини та постійно діючі мобільні групи. Участь працівників правозахисних організацій та адвокатів в роботі Громадських рад, постійно діючих мобільних груп направлені на недопущення порушень прав людини з боку працівників міліції, забезпечення їх конституційних прав.
     Тільки протягом цього року мобільна група здійснила моніторинги 12 підрозділів міліції, результати яких направлені керівництву УМВС для прийняття управлінських рішень. Прийнято понад 30 громадян, які скаржились на порушення їх конституційних прав. Ми ініціювали 21 службову перевірку, за результатами яких винні працівники міліції понесли відповідне покарання. І тут найголовніше — профілактичний момент, адже максимально скоротились скарги на неправомірні дії працівників міліції.
     — Чи не дублює діяльність Громадської ради і постійно діючої мобільної групи роботу відповідних служб УМВС?
     — Ні в якому разі. Діяльність зазначених структур, я наголошую, у першу чергу, забезпечує доступ громадськості до службової діяльності працівників міліції. До речі, згідно Положення про постійно діючу мобільну групу, її члени мають право в будь-який час доби відвідати підрозділ міліції, ізолятор тимчасового тримання з метою вивчення питання дотримання прав громадян, у тому числі затриманих і заарештованих.
     — Такі повноваження, напевно, мають супротив з боку правоохоронців?
     — Позиція керівництва і, зокрема, начальника УМВС, В.І. Гаврилюка, чітка: забезпечити дотримання прав людини. Будь-яка інформація щодо таких порушень, що надходить від членів Громадської ради, негайно знаходить адекватну реакцію з боку керівництва.
     — На Вашу думку, наскільки ефективна діяльність Громадської ради?
     — Шляхів вдосконалення чимало. По-перше, новизна цього інституту, недостатня інформованість громадян про роботу Громадської ради та постійно діючої мобільної групи.
     — По-друге, потрібно значно розширювати напрямки діяльності цих структур. Зокрема, необхідно налагодити роботу щодо взаємодії управлінь, (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї , дітей та молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми і т.і.
     Доцільною є участь правозахисників у проведенні службових розслідувань по надзвичайних подіях та фактах, що набули резонансу. Необхідно домогтися негайного реагування на будь-які прояви неналежного ставлення працівників міліції до виконання службових обов’язків, порушення при цьому прав громадян.
     Окрім того, Громадська рада спільно з профспілками атестованих працівників захищає права міліціонерів та здійснює нагляд за їх дотриманням. Участь громадськості в цьому питанні сприятиме об’єктивному і неупередженому розгляду.
     — З огляду на це, завдань багато, повноважень достатньо.
     — Громадська рада — це громадська організація, не заангажована. Висновки і позиція — відверті. Як приклад, інформування начальника УМВС про негативні тенденції, що спостерігалися в одному з підрозділів ОВС області при зверненні громадян. Узагальнення таких звернень, аналіз реагувань працівників міліції на звернення, інформування начальника УМСВ і відповідне управлінське рішення сприяли нормалізації ситуації. І подібних прикладів чимало.
     Громадська рада — це додатковий інструмент для захисту громадян.

Юлія ГРИНЬ
23.09.2009

Наступна сходинка — перша ліга

У професійному футбольному клубі «Динамо» Хмельницький пройшла прес-конференція для представників ЗМІ.
     «Динамо» Хмельницький з березня 2009 року став правонаступником «Поділля» у чемпіонаті України з футболу в другій лізі групи «А».
     Володимир Гаврилюк, генерал-майор міліції, очільник обласного фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» повідомив, що команда почала змагання чемпіонату України другої ліги із 19 очками, посідаючи 15 позицію в турнірній таблиці після першого кола, а завершила змагання із активом у 47 очок та восьмим місцем. Хмельничани провели десять ігор, у яких здобули 6 перемог та одну гру зіграли в нічию, причому тричі ставали першими на виїзді.
     Суперниками команди були такі лідери змагань, як «Нива» Вінниця, «Нива» Тернопіль, «Буковина» Чернівці, «Арсенал» Біла Церква.
     Віктор Муравський — новий головний тренер команди, колишній футболіст зазначив, що у планах команди — вихід у І лігу. При цьому керівництво клубу робить ставку на місцевих футболістів, вихідців обласних та спортивних шкіл.
     Випускники місцевих ДЮСША 92-93 років народження увійшли до складу збірної юніорської команди області і зараз ведуть боротьбу у фіналі чемпіонату України з футболу, що проходить у Нікополі. Після їх повернення з найкращими спортсменами укладатимуть контракт на участь у складі команди «Динамо 2», яка стане для них трампліном до великого спорту. Обласна федерація футболу встановила необгрунтовано великий внесок для участі у чемпіонаті області, тому керівництво ПФК «Динамо» вирішило, що молоді гравці здобуватимуть досвід та ігрову практику, покращуватимуть фізичні кондиції у чемпіонаті міста. Тим більше, що міський голова міста Хмельницького особисто контролює виконання міського бюджету щодо фінансування команди. Зокрема, місто виділило на штучне покриття поля стадіону 2,5 млн. гривень та посприяло в отриманні командою ліцензії на новий автобус. Сергій Мельник зазначив, що за вимушеного, у зв’язку із кризою, меншого фінансування «Динамо» Хмельницький зуміла досягнути кращих результатів, ніж попереднього року, хоча не виключає, що нові завдання перед футболістами вимагатимуть і нових фінансових умов. Наразі клуб існує за рахунок місцевого бюджету, ФСТ «Динамо» та коштів меценатів, сподіваються футболісти і на бюджет області.
     Наприкінці зустрічі Володимир Гаврилюк нагородив найкращих футболістів грамотами та відзнаками УМВС «Знак Пошани» ІІ ступеня: капітана команди Віталія Баліцького, кращого бомбардира Олексія Колеснікова, на рахунку якого 7 м’ячів, Сергія Дітковського (4 м’ячі), Ігоря Шоліна та Андрія Слободяна. Відзначили вдалу гру воротаря команди Василя Козіброди, який у п’яти матчах не пропустив жодного м’яча.
     З 25 червня до 13 липня ПФК «Динамо» Хмельницький проведе у Севастополі навчально-тренувальний збір, де й наприкінці липня відбудеться перша гра нового сезону.
     «Детальний аналіз учбово-тренувального процесу, кожного проведеного матчу та грамотна селекція допоможе нам наступного року стати лідером другої ліги за всіма показниками», — підсумував Володимир Гаврилюк.

Юлія ГРИНЬ
17.06.2009

Кінний похід славутських міліціонерів

Працівники Славутського РВ УМВС України в Хмельницькій області взяли участь у хресній ході святими місцями Хмельницької, Рівненської та Тернопільської областей.
     Кінний похід, присвячений загиблим за визволення України, у складі 25 козаків Міжнародної громадської організації «Козацтво запорізьке» та п‘яти славутських міліціонерів очолювали міський голова міста Славути, очільник Славутської паланки Василь Сидір, начальник Славутського райвідділу міліції підполковник міліції Василь Остапчук та Володимир — єпископ Шепетівський і Славутський.
     Вісім днів паломники мандрували селами та містечками Західного регіону, піднімаючи патріотичний дух їх мешканців. Громадяни радо вітали подорожуючих, обдаровували козаків та кінних міліціонерів харчами і домашньою живністю. Як зізнався Василь Остапчук, півдобове перебування на коні потребує неабиякої фізичної сили і витривалості, тож вважає, що історичні згадки про силу і спритність українських козаків не потребують доказів, оскільки тільки воїни великої фізичної досконалості могли витримувати багатогодинні кінні переходи, не згадуючи уже про військові баталії.
     Головною метою подолян було дістатися Почаївської Лаври, де їх також урочисто зустріли: вперше за багато десятиріч на територію святині ступили українські козаки. Не менш урочисто зустрічали земляків після повернення славутчани. Грамотою Священного синоду Української православної церкви та Орденом «1000-ліття хрещення святої Київської Русі» нагородили Василя Остапчука та Василя Сидора, а Володимир — єпископ Шепетівський і Славутський вручив настоятелю Славутського собору привезені святині: ікони Преподобного Іова, ігумена Почаївського та Преподобного Амфілохія з часточками їх мощів, які після мітингу були перенесені у храм.

Юлія ГРИНЬ
09.06.2009

Управління МВС України в Хмельницькій області провело змагання з міні-футболу серед шкіл-інтернатів Хмельниччини

Традиційно турнір проводили напередодні Міжнародного дня захисту дітей у декілька етапів у Кам‘янець-Подільському, Шепетівці та обласному центрі. У фінал, що пройшов 27 травня на футбольному полі УМВС, вийшли футбольні команди Оринінської школи-інтернату Кам‘янець-Подільського району, Вовковинецької школи-інтернату Деражнянського району та Шепетівської школи-пансіону.
     Незважаючи на спеку, школярі продемонстрували активну та захопливу гру. Після впевненої перемоги у декількох матчах, команда Шепетівської школи-пансіону заслужено посіла першу сходинку п‘єдесталу, друге місце — у вовковинецьких школярів, третіми стали, відповідно, футболісти Оринінської школи-інтернату. Гравці, окрім кубків та нових футбольних м‘ячів, отримали інші цінні призи: телевізор, DVD-програвач та музичний центр. І це не всі приємні несподіванки, які підготували їм організатори спортивного свята. Фіналісти турніру після солодкого столу здійснили водну прогулянку на катамаранах річкою Південний Буг.

Юлія ГРИНЬ
27.05.2009

У Хмельницькому відбувся черговий етап Всеукраїнського фестивалю творчості міліцейських колективів

23 травня у Хмельницькому відбувся черговий етап Всеукраїнського фестивалю творчості колективів художньої самодіяльності ОВС України «Міліцейські Зорі-2009», у якому взяли участь конкурсанти з Вінницької, Житомирської, Рівненської, Чернівецької та Хмельницької областей.
     З вітальним словом до учасників фестивалю звернувся начальник УМВС України в Хмельницькій області Володимир Гаврилюк: «Цей культурно-мистецький захід — дуже важлива подія для органів внутрішніх справ. Реалії життя сьогодні такі, що віддаючись цілком і повністю роботі, досить часто ми забуваємо, що за суворістю кожного форменого мундира ховається звичайна людина зі своєю життєвою історією, своїми вподобаннями, пристрастями, талантами. Але ж кожен працівник міліції — це не лише охоронець правопорядку, а, в першу чергу, особистість, причому нерідко — творча».
     У рамках фестивалю виступили як професійні, так аматорські міліцейські колективи, у яких співає та творить душа. Адже ніхто не може заставити людину творчо працювати без поклику душі, без енергетики добра, моралі, краси. Щорічний конкурс «Міліцейські зорі», окрім виявлення нових талантів, покликаний створювати потужний імпульс до популяризації міліцейської професії.
     На сьогоднішній день на Хмельниччині діє понад два десятки самодіяльних міліцейських колективів, у яких в позаслужбовий час беруть участь не лише працівники міліції, а й члени їхніх родин. Про рівень майстерності цих колективів свідчить те, що їх постійно залучають до участі не тільки у відомчих святах, а й у різноманітних заходах обласного та державного рівня.
     У напруженій боротьбі самобутніх талантів змагалися понад дві сотні учасників фестивалю. Визначити найкращого з них членам журі було досить нелегко. Та все ж більшістю голосів переможцями конкурсу визнали творчу команду з Вінниччини, а друге та третє місця віддали, відповідно, Житомирській і Хмельницькій областям.
     Не зважаючи на бронзу у загальному заліку, хмельницькі міліцейські таланти отримали більшість нагород у індивідуальних номінаціях — 14 з 40-ка можливих, причому усі чотирнадцять — за перші місця.
     Тепер міліціонери Хмельниччини можуть гордитися тим, що у їхніх лавах є найкраща співоча родина, найкращі співочі і танцювальні колективи.
     У номінації «Відкриття фестивалю» переможницею одноголосно визнали 12-річну Іринку Барилюк — вихованку оркестру УМВСУ в Хмельницькій області, який, до речі, також став найкращим.
     За високе професійне виконання пісень суворе журі відзначило відповідно першим та третім місцем солістів оркестру Віктора Шайду та Людмилу Нитичук.
     Почесне звання «Майбутнє міліції» дісталося Ірині Криськовій — вихованці Корчунецької школи-інтернату, над якою уже кілька років поспіль тримає шефство Хмельницьке обласне управління міліції.

Інна ПРОНИК
25.05.2009

«Розгулу злочинності на Хмельниччині ми не допустимо!»

Саме у цьому запевнив журналістів газети «Пульс», яка своїм тиражем охоплює сім районів Хмельницької області, начальник обласного управління міліції Володимир Гаврилюк під час чергової зустрічі з редакційним колективом видання.
     В процесі спілкування з кореспондентами Володимир Іванович зазначив, що серед негативних наслідків економічної кризи аналітики дедалі частіше називають загострення криміногенної ситуації в Україні. Але, разом з тим, наголосив, що на сьогоднішній день в області зберігається тенденція до зменшення загальної кількості злочинів. З початку цього року зареєстровано менше злочинів, ніж за відповідний період минулого. Що це означає? На думку генерал-майора міліції Гаврилюка, це свідчення того, що міліція Хмельниччини працює стабільно і ефективно.
     При цьому Володимир Іванович визнав, що по окремих видах злочинів, таких як пограбування та квартирні крадіжки, все ж спостерігається зростання їх кількості. Одним із пояснень цього він назвав минулорічну амністію. Тоді з місць позбавлення волі вийшло чимало осіб з кримінальним минулим. Більшість із них і не думала розпочинати нове життя. Дехто хотів, але йому не вдалося пройти адаптацію у суспільстві, знайти роботу. В результати колишні засуджені повертаються на злочинний шлях — скоюють крадіжки, пограбування. По інших, в тому числі і тяжких злочинах (розбійні напади, умисні вбивства), органи внутрішніх справ фіксують зменшення їх кількості. Це результат комплексної роботи міліції, включаючи роботу на місцях дільничних інспекторів, підрозділів патрульно-постової служби, оперуповноважених карного розшуку, працівників, які займаються профілактикою дитячої злочинності, всіх інших підрозділів.
     Виступаючи перед журналістами, начальник обласного управління міліції відповів на численні їхні запитання та зазначив наступне:
     «Аналіз адмінпрактики свідчить, що для запобігання злочинності потрібна системна і копітка праця. Міліція має реагувати на будь-які адміністративні правопорушення і притягати винних до відповідальності, починаючи з тих, хто порушує тишу, розпиває спиртні напої у громадських місцях, скоює дрібне хуліганство. Не кажучи вже про випадки втягування підлітків у вживання наркотиків, виготовлення наркотичних речовин, злочини у сфері суспільної моралі тощо. Показовим прикладом того, як законодавче рішення відображається на реальному житті, є закон стосовно посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, який набув чинності у листопаді 2008 року. Завдяки цьому лише в нашій області вдалося зберегти життя і здоров'я сотень людей. Верховна Рада України спромоглася перейняти такий закон, який в масштабах країни дозволяє вберегти від трагедій десятки тисяч сімей.
     Я можу навести такі цифри по Хмельницькій області: з початку року до середини травня в області було скоєно 181 ДТП. За аналогічний період 2008 року сталося 293 ДТП. Тобто, кількість аварій зменшилася на 112 випадків. Якщо ж проаналізувати, що криється за цими фактами, то в минулому році за чотири місяці у ДТП загинуло 64 людини, було травмовано 356 осіб. В 2009 році кількість загиблих скоротилася до 41 особи, а тих, хто отримав важкі травми, до 226. Цифри красномовніші за будь-які слова.
     Законодавці зробили дуже потрібний крок у правильному напрямку. Потрібні й подальші зміни у законодавстві, які сприятимуть тому, щоб у державі зменшувалася кількість злочинів, панував порядок, мир та спокій.
     — Ви можете навести приклад того, коли Вашим підлеглим доводилося діяти у складних умовах?
     — Вже в цьому році ми знешкодили злочинне угруповання, яке спеціалізувалося на незаконному заволодінні транспортними засобами. Його члени діяли не лише на території нашої області, але й в інших регіонах. Ми часто отримуємо оперативну інформацію про злочинну діяльність осіб з інших областей — Миколаївської, Дніпропетровської тощо. Раніше такі випадки були в компетенції центрального апарату міністерства. Вони тримають на контролі чимало резонансних злочинів, які розслідуються за участі співробітників з центру, за їх практичної допомоги. На цей раз наше управління взяло розслідування на себе, без залучення центрального апарату міністерства. Ми узгодили всі позиції кримінально-процесуального законодавства (бо можемо діяти виключно в рамках діючих законів). Налагодили оперативну співпрацю з колегами у Миколаївській області, разом успішно провели розслідування і передали матеріали справи до міністерства.
     Ще одна цьогорічна справа, у розкритті якої брали участь міліціонери Хмельниччини, стосується надзвичайно небезпечної злочинної групи, яку ми називаємо «банда». Чому банда? Бо члени групи мали за мету придбати арсенал зброї для її використання при збройних пограбуваннях. Ця банда скоювала злочини в Київській, Житомирській, Закарпатській, Хмельницькій областях, в м. Київ. Для знешкодження злочинців було задіяно велику кількість співробітників міліції з усіх регіонів. Слідчі. нашого управління спрацювали на високому рівні і зробили значний внесок в загальний результат. Матеріали справи передані до суду.
     — Що, на Вашу думку, перешкоджає працівникам міліції виконувати свої функції ще більш ефективно?
     — В останні роки з'явилися види злочинів, які раніше не були характерними для українського суспільства — наркоторгівля, дитяча порнографія, торгівля людьми та органами для трансплантації, секс-рабство. Прогалини у вітчизняному законодавстві на сьогодні не дають можливості поставити надійний заслін перед ними. Депутати Верховної Ради зобов'язані відкинути чвари і попрацювати над законами, які створять належні умови для роботи правоохоронців.
     Наша мета — затримати особу, яка підозрюється у злочині, зібрати відповідні докази, передати справу до суду. Кінцевий вердикт виносить суд — чи був злочин, хто його вчинив, і якого покарання заслуговує. Пересічних громадян, які втратили майко, або зазнали іншої шкоди від злочинців, хвилює як швидко їм повернуть вкрадене або компенсують збитки. У цьому плані Верховна Рада України має попрацювати над законопроектами, які з одного боку, дадуть додаткові повноваження для правоохоронців, а з іншого — забезпечать захист майнових інтересів громадян і відшкодування збитків.
     Щоб потерпілі відчували дієві кроки влади, в тому числі законодавчої, спрямовані на реальне поліпшення ситуації, щоб люди могли жити і працювати, бути впевненими у своєму майбутньому. Це, на моє переконання, буде стратегічно важливим і принципово правильним кроком у розвитку нашої держави.
     — Чи відбулися останнім часом якісь зміни в структурі облуправління?
     — Структурних змін або скорочень особового складу не було. Але поновлення кадрового потенціалу відбувається постійно — ротація керівників служб, призначення молодих фахівців, підвищення кваліфікації співробітників тощо. Наприклад, нас не задовольняв рівень роботи керівника Дунаєвецького райвідділу і ми його замінили більш кваліфікованим фахівцем, який уже має досвід роботи на керівних посадах. Тривалий час не можемо підібрати керівника Летичівського райвідділу. На жаль, дефіцит кадрів управлінського рівня сьогодні відчувається не лише в міліції. Ми не є винятком. Це загальнодержавна проблема.
     — Які взаємини складаються між міліцією та органами місцевого самоврядування?
     — Не секрет, що рівень державного фінансування та матеріально-технічного забезпечення міліції, як в обласному центрі, так і в районах, не відповідає потребам. Багато приміщень потребують капітального ремонту, необхідно оновлення технічної бази, транспорту.
     Я дуже вдячний депутатам обласної ради, особисто І.В. Гладуняку, облдержадміністрації, які в минулому році знайшли можливість додатково виділити нам кошти. 1 млн. грн. ми витратили на будівництво навчально-методичного центру, а решту — 500 тис. грн. — на забезпечення паливно-мастильними матеріалами дільничних інспекторів і чергових частин в регіонах, закупівлю запчастин до транспортних засобів тощо. Постійну підтримку з боку місцевої влади ми маємо в Славуті, Кам'янець-Подільському, Старокостянтинові. Керівники цих міст розуміють, що від дієвості міліції безпосередньо залежить спокій та безпека територіальних громад. Тут впроваджують сучасні форми роботи — відеоспостереження, кінні патрулі, чергування громадських формувань. Одним словом, у них є чому повчитися, з них мають брати приклад в інших населених пунктах.
     — Як політична нестабільність в Україні позначається на роботі міліції?
     — Незважаючи на неоднозначні політичні процеси в державі, ситуація в Хмельницькій області перебуває під контролем. Всі масові заходи, що проводяться за участю різних політичних сил, проходять без ексцесів, у відповідності із Конституцією.
     Ніяких правопорушень при цьому ми не спостерігаємо. Завдання міліції — забезпечити громадський порядок і в жодному разі не перешкоджати громадянам висловлювати власні політичні погляди.
     — Які стратегічні завдання Ви ставите перед своїми підлеглими?
     — Міліція Хмельниччини працювала, працює і буде продовжувати працювати над захистом законних інтересів громадян. Це наш святий обов'язок.
     Сьогоднішній час вимагає постійного вдосконалення нашої діяльності, контролю за кожним з напрямків роботи міліції, кожної служби. Щоб протистояти валу злочинності ми залучаємо нетрадиційні методи роботи з молоддю: організовуємо в районах спортивні змагання, футбольні турніри, працюємо з вихованцями шкіл-інтернатів. В найближчих планах проведення науково-практичної конференції на базі Кам'янець-Подільського міського відділу міліції.
     Своїм головним завданням, як керівника міліції Хмельницької області, я вважаю підтримку стабільності та правопорядку у всіх населених пунктах області. На це я щодня спрямовую і своїх підлеглих. У нас достатньо сил, вміння і засобів, щоб протистояти будь-яким кримінальним проявам. Ми готові очищати суспільство від тих, хто не бажає коритися законам і моралі, вести нормальний спосіб життя.
     Запевняю — на Хмельниччині розгулу злочинності не буде! Ми цього не допустимо!»

АНДРЄЄВ А.
22.05.2009

І в свята, і в будні — шефи поруч

Святом праці зустріли Першотравень вихованці Корчунецької школи-інтернат І-ІІІ ступенів — підшефні УМВС України в Хмельницькій області.
     Облаштовувати територію навчально-виховного закладу у майже 12 га, як завжди, школярам допомагали працівники подільської міліції. Роботи знайшлося усім: дівчата і хлопці наввипередки допомагали міліціонерам косити траву і викорчовувати чагарники, разом садили городні культури та ремонтували піддашшя численних будівель, демонстрували вміння керувати трактором. Цього дня в інтернаті з’явилася й ялинова алея.
     Після продуктивної праці не менш активним був і відпочинок. Під галасливе вболівання глядачів відбувся дружній футбольний матч між командами працівників УМВС та старшокласників школи-інтернату, у якому переконливу перемогу з рахунком 4:1 здобули підшефні міліціонерів.
     Сто вісімдесят обездолених дітей ось уже дев‘ять років по-справжньому відчувають батьківську турботу правоохоронців, які і в свята, і в будні завжди поруч. Школярі завдячують щедрим шефам за подаровані вантажівки та господарське приладдя, облаштування комп‘ютерного класу та ремонтні роботи у навчальному закладі, за щотижневі спортивні заняття та культурно-масовий відпочинок, і, у свою чергу, намагаються обдарувати суворих, тільки на перший погляд, міліціонерів своїми здобутками у навчанні та вразити талантами.

Юлія ГРИНЬ
05.05.2009

Хто сильніший за закон?

Питання це зовсім не риторичне. Відповідь на нього постійно змушене шукати суспільство, де втрачена довіра як до багатьох правоохоронних, так і владних структур. А між тим дуже часто доводиться стикатись якщо не з відвертими порушеннями наших прав та ігноруванням закону, то просто з конфліктними ситуаціями, котрі потребують термінового вирішення. Де шукати правду? На кого покладатись? Хто сильніший від беззаконня? На чию підтримку може розраховувати міліція у своїй боротьбі за справедливість та законність? На ці та інші запитання відповідає начальник Хмельницького обласного УМВСУ генерал-майор міліції Володимир Гаврилюк.
— Без перебільшення можу сказати, що попри всі труднощі теперішнього життя, міліція залишається тієї інституцією, у котрої є достатньо внутрішніх резервів, щоб і кризу пережити, і злочинність побороти. Але всім добре відома стара приказка про те, що один у полі не воїн. Тому і ми завжди готові до співпраці зі всіма, кому не байдужі такі поняття як законність і порядок.
— Були часи, коли така «співпраця» передбачала насамперед пошук спонсорів. Адже не секрет, що міліції, як і іншим правоохоронним органам, доводиться жити вкрай ощадливо, бюджет їх не балує. А коли отримуєш подарунки, важко залишатись незалежним.
— Можливо, у когось складалось і таке враження. Але говорячи про співпрацю, маю на увазі щось значно більше, ніж будь-яку матеріальну підтримку. Не можу не навести одну цифру. У першому кварталі поточного року міліцією області було зареєстровано 13 817 різних повідомлень, звернень та викликів громадян, і цифра ця має постійну тенденцію до збільшення. Звичайно, це не означає, що у всіх випадках були порушені кримінальні справі. В цьому не було потреби. Інколи вистачає візиту дільничного, втручання фахівця у справах неповнолітніх чи будь-якого оперативника, для того, щоб конфлікт був вирішений. Але в тому, що люди вірять в те, що міліція справді допомагає і бореться з несправедливістю, можна не сумніватись.
     Та на проблему можна подивитись і по-іншому: чи не раціональніше було б зосередити зусилля не на боротьбі зі злочинністю, а на її попередженні. Знаю, дехто зауважить, що це не пряма функція міліції. Але ось тут і потрібна співпраця з місцевою владою, котра має значно більше можливостей щодо профілактики.
     Не можу не зупинитись на досвіді роботи славутських міліціонерів та тамтешньої міської влади. У місті прийняли кілька програм, котрі так чи інакше сприяють роботі правоохоронців. Почати з того, що тут створено дев‘ять добровільних дружин, котрі об‘єднують близько трьохсот чоловік. Тільки освітянський загін дружинників перевищив сімдесят чоловік. Тричі на тиждень вони обов‘язково з‘являються разом із міліціонерами та представниками міської влади на вулицях міста, особливо в тих місцях, де збирається багато людей, розважається молодь. Причому роблять це не формально, не заради того, що до відпустки додається один день, а щоб справді прослідкувати за порядком. Цікаво, що начальник райвідділу міліції Василь Остапчук зібрав у себе молодих людей зі всіх навчальних закладів, щоб вислухати їхню думку та пропозиції щодо підтримання порядку. І молодь висловилась за те, щоб на дискотеках, у клубах обов‘язково відбувалось таке чергування. Вони просили вживати жорсткіших заходів до порушників, заборонити вживання алкоголю та присутність молодиків на підпитку на подібних заходах.
     Бажання молоді жити спокійно і безпечно цілком зрозуміло. Але тут перед міліцією виникло ряд проблем: не все вона може заборонити і не на всіх вплинути. Ось тут на допомогу прийшли міські депутати. Насамперед вони прийняли рішення, яке забороняє нічну торгівлю в місті. Можливо, це не зовсім зручно з точки зору сервісу, зате безпечно для городян. Адже коли щезає алкогольна спокуса, то й кількість криміналу різко зменшується. Тільки за рік дії цього розпорядження в місті кількість грабежів скоротилась із 47 до 17.
     Чи, скажімо, довгий час у нас ніхто не боровся із самогоноварінням тільки через те, що у законі немає відповідної статті. А між тим неважко здогадатись, що кожна гривня, вкрадена дрібним злодюжкою-алкоголіком, спрямовується саме туди, де продається самогон. Так тепер у районі і цією бідою спільно бореться міліція, суд і податківці. Бо ж заняття забороненими видами діяльності, а самогоноваріння інакше і не назвеш, є прямим порушенням. Тільки останнім часом майже десяток таких кримінальних справ спрямовано до суду. Розголос про це уже пішов, так що покарання для одних стане серйозним попередженням для інших. І, можливо, десяток цих справ попередить сотні інших злочинів.
— Виходить, не потрібно скаржитись на недосконалість законів, а варто подумати про те, як їх виконати?
— Ну тут я не давав би однозначної відповіді. Тому що про необхідність змін як у законодавстві, так і в організації роботи міліції я говорю завжди. Дуже часто наші співробітники просто грузнуть у паперових формальностях, проводять десятки експертиз та експериментів, котрі забирають і час і гроші, але не завжди дають потрібний результат. Натомість в багатьох країнах вже давно використовують елементарні фото- та відео зйомки, котрі є беззаперечним доказом злочину в суді.
     Але це тема окремої розмови. А от, повертаючись до того, кому і як виконувати закони, і хто має за цим стежити, скажу, що це спільна справа. Я ще повернусь до того ж Славутського району. На базі однієї з сільрад там зареєстрували єдине сільське громадське формування по допомозі міліції, хоча діють його представники у різних селах. І виявилось, що дуже часто навіть втручання дільничного не потрібно, бо такий помічник може і дебошира на місце поставити, і сусідів помирити, і п‘яного молодика з дискотеки вивести. А було навіть, що такий дружинник до приїзду оперативної групи встиг і підозрюваного у вбивстві затримати, і територію злочину обгородити, і всі необхідні свідчення зібрати.
— Та це, напевно, швидше окремий випадок, ніж загальне правило. Важко повірити, що такі сільські аніськіни можуть справитись із тим валом злочинів, що не тільки не спиняються, а стають все жорстокішими з кожним роком.
— Так мова і не йде про будь-яку підміну. Міліція не скидає з себе жодних обов‘язків. Навпаки, ми розуміємо, що теперішня криза призвела до зростання розбійницьких нападів, грабежів, крадіжок, шахрайств. Але ж і наші підрозділи стали ще пильнішими, оперативнішими, професіональнішими. Нещодавно працівниками карного розшуку була викрита діяльність злочинної банди, котра вчиняла розбійницькі напади по всій території області. Слідом за цією бандою було затримане ще одне угрупування, котре діяло ще з більшим розмахом — на території п‘яти областей. Злочинці не просто грабували, забирали гроші і майно, а ще й виконували «замовлення».
     Нам також вдалось викрити міжрегіональну злочинну групу, яка викрадала автомобілі в багатьох областях, а потім легалізовувала їх, виготовляючи підроблені документи, ідентифікаційні номери агрегатів та вузлів. Після викриття її кількість крадіжок автотранспорту, яка вже перевищувала шість десятків за рік, скоротилась майже вдвічі.
     А хіба не є свідченням нашої добросовісної праці той факт, що із двох десятків навмисних вбивств, вчинених нинішнього року, 19 розкрито? Та мені хотілося б гордитись не цим, а тим, щоб такі злочини у нас взагалі не скоювались. Ось тут і потрібна спільна робота. Скажімо, кілька років поспіль у Кам‘янці-Подільському діють громадські формування по допомозі міліції, котрі торік переросли у міську дружину, яка об‘єднала два студентських загони та загін, створений при міській раді. Для фінансової підтримки цього загону міська рада зуміла знайти кошти у бюджеті. Тепер дружинники мають відповідну форму, для них працює навчально-методичний центр. Після навчань та здачі заліків кожному члену формування видається сертифікат про проходження правової та спеціальної підготовки. І тоді вони заступають на охорону громадського порядку разом із співробітниками міліції. Одні співпрацюють з місцевим ДАІ, інші виходять на маршрути патрулювання. З початку року вони здійснили майже сотню рейдів по відпрацюванню міста, під час яких за адміністративні порушення було затримано 125 чоловік.
— Володимире Івановичу, ми говоримо хоча і про доволі вдалі, але окремі приклади. А чи діють якісь масштабні програми, розроблені спільно із обласною радою, на території всієї області.
— Звичайно, я назвав лише окремі яскраві моменти співпраці. Щоденна ж робота, можливо, й не така помітна, але не менш масштабна. У кожному районі розроблені свої програми співпраці місцевих органів влади з міліцією. Оскільки районні, а тим більше сільські бюджети мають мінімальні можливості, то й розраховані вони дуже часто не стільки на матеріальну підтримку, скільки саме на спільну роботу. А от обласна рада дуже серйозно підтримала нас фінансово. Торік вона виділила на потреби міліцейських служб півтора мільйона гривень.
     Не хочу видатись невдячним, бо допомога насправді суттєва, але коштів, як відомо, ніколи не буває вдосталь. Всі ми стали учасниками або свідками запровадження нових правил в роботі ДАЇ. Дискусій щодо позитивних та негативних моментів вже було вдосталь. Та всім зрозуміло, щоб відлагодити чітку роботу за новими правилами, потрібні відповідні матеріальні передумови, бо ж суть не тільки у збільшенні розмірів штрафів. Кінцева мета — порядок на дорогах. А забезпечити його повинна не тільки відповідна поведінка всіх учасників дорожнього руху, а ще й певні матеріальні засоби. Ми вдячні всім місцевим органам влади, котрі намагаються підтримати нові порядки на дорогах і шукають для цього відповідні кошти в бюджетах. Уже всі встигли зрозуміти, що контакт співробітника ДАЇ з порушником правил повинен бути зведений до мінімуму. Тож і облаштовуються міські вулиці камерами відео спостереження. Скажімо, в Кам‘янці-Подільському міська влада взяла на себе витрати, встановивши два десятки таких камер. Підтримала досвід кам‘янчан і Славутська міськрада. І тепер мешканці цих міст розуміють, що зроблено це не просто на догоду міліції, а для того, щоб вулиці були справді безпечними для життя.
     А ми в свою чергу намагаємось працювати так, щоб не бути ні перед ким у боргу. З початку року органами внутрішніх справ викрито понад 350 злочинів, з яких одинадцять — зі збитками понад мільйон гривень. Тільки у сфері земельного законодавства було виявлено чимало злочинів, де предметом протиправних посягань стало майже 130 гектарів землі переважно сільськогосподарського призначення. Сума завданих матеріальних збитків склала понад 1,7 мільйона гривень. Щоб відшкодувати їх, з незаконного обігу було вилучено 95 гектарів землі, а за згаданими фактами порушено майже десяток кримінальних справ.
     Якщо ж підрахувати, скільки збитків нанесено злочинцями у сфері будівництва, використанні бюджетних коштів, незаконного відшкодування ПДВ, то суми обчислюються десятками мільйонів гривень. Шкода, що не всі кошти вдається повернути законним власникам, але там, де можливо, ми робимо все, щоб сталось саме так.
     На жаль, не завжди цьому допомагає законодавство. Існують випадки, коли просто немає механізму повернення кошти ошуканим, скажімо, шахраями кредитних спілок. Можу назвати десятки таких прикладів. І тут вже на місцевому рівні проблему не вирішити. Потрібна серйозна робота законотворців, щоб розробити для всіх правоохоронців дуже чіткі, недвозначні, а головне — ефективні правила гри.
     Ми всі прагнемо верховенства права і закону. Але таке суспільство не з’являється саме по собі, його побудова вимагає спільної, злагодженої праці всіх. І тому нам всім варто зрозуміти, що вище та сильніше за закон може бути лише бажання громади жити у стабільному, надійно захищеному від криміналу суспільстві. Тільки воно, це бажання, може дати і потрібні закони, і надійні механізми їх виконання.

Віктор КОВЕРЗЮК
22.04.2009

Розшук не пробачає дилетантства

Дев‘яносто років тому, п’ятнадцятого квітня 1919 року, Рада народних комісарів УРСР видала декрет «Про організацію судово-карного розшуку». Ця постанова поклала початок процесу створення сучасного Управління карного розшуку і з того часу усі працівники цього підрозділу відзначають своє професійне свято.
     Менш ніж за місяць по тому, одинадцятого травня 1919 року, постановою уже Народного комісаріату юстиції введено в дію «Положення про органи карного розшуку і судово-карної міліції», а за рік Рада прийняла нове Положення про заснування в системі міліції відділів (відділень) карного розшуку. Того ж дня приймається постанова «Про організацію карного розшуку», в якій описано основні завдання згаданого відділу, особливості роботи його працівників тощо. З початком війни в організацію його роботи були внесені певні зміни — основні завдання, які повинні були виконувати працівники, були безпосередньо пов'язані з охороною країни, заміщенням тилу і сприянням фронту.
     Оперативників карного розшуку застати на місці неможливо, це не кабінетні працівники. Їх життя — постійні виїзди, відрядження, засідки і операції. Навіть в день професійного свята не всім доведеться відпочивати. Тому найкращим подарунком для кожного з них була б відсутність тривожних повідомлень.
     Карний розшук завжди вважався ударною силою в міліції, адже на його плечі лягає розкриття тяжких, резонансних злочинів, пошук і затримання небезпечних злочинців, розшук безвісти зниклих людей.
     Кримінальні діячі не мають вихідних і нормованого «робочого» дня, а відтак завжди напоготові має бути карний розшук.
     Ця служба не прощає слабодухості і дилетантства та вимагає міцних нервів і першокласної підготовки. Ризик і небезпека для людей, які тут працюють — то не просто високі слова, а щоденна реальність, до якої звикають. І це нам ще раз підтвердив колишній начальник Управління карного розшуку в Хмельницькій області Василь Трохимович Щур. Серед безлічі гідних людей, від звичайних оперів до керівників, ми обрали для розмови саме його тому, що цій людині довелося нести службу в карному розшуці чи не у найскладніший період — на зламі історії, в часи розвалу могутньої Радянської імперії та зародження нової незалежної України. За словами Василя Трохимовича, у ті роки більшість «кримінальних авторитетів» скористалися ситуацією і змінила спортивні костюми на краватки та почала гордовито іменувати себе бізнесменами. А щоб поділити сфери впливу, вони взялися влаштовувати злочинні «розборки».
     Підрозділу хмельницького обласного карного розшуку на чолі з Василем Щуром довелося розкривати і вбивства з економічним підґрунтям, і злочини, вчинені психопатами, і вбивства іноземців, та навіть одне замовне вбивство, про які ще тоді ніхто навіть і не чув.
     — Василю Трохимовичу, ми, звичайно, розуміємо, що Вам довелося брати участь у розкриті не одного десятку, а то й сотні злочинів. Та все ж, який з них запам‘ятався найбільше?
     — Важко відповісти конкретно. Напевне, це було жорстока розправа з цілою родиною з шести осіб у Славуті. Нам тоді пророкували, що ми цей злочин ніколи не розкриємо, адже роми досить специфічний народ, та й спосіб їхнього життя не так просто зрозуміти. Та ми все ж впоралися з цим нелегким завданням. Хоча на початку розкриття було лише припущення, що підозрювані мають якийсь стосунок до Луганської області. Тоді ми пішли «ва-банк»: розмістили у 11-ти містах Луганщини наші оперативні групи з 2-3 розшуківців. І це дало відповідний результат. А взагалі я, як і мій попередник, Степан Харитонович Кіданчук вважаю, що розкриття кожного важкого злочину має «дозріти». Швидко та легко зазвичай розкриваються лише побутові злочини, інші ж вимагають тривалого та копіткого збирання інформації, вжиття багатьох оперативних заходів.
     — Робота у карному розшуку — одна з найскладніший та найважчих, як морально, так і фізично. Як Ваша родина сприймала Вашу постійну завантаженість, відсутність вдома?
     — Мушу зізнатися, що мої сини практично виросли без батька. Я колись з цікавості порахував, що бували у моїй службі часи, коли з 365-ти діб, які має рік, 265 я проводив у відрядженнях. Тому велика подяка моїй дружині, яка на свої тендітні плечі взяла ще й більшу частину чоловічих обов‘язків.
     Василь Трохимович керував Управлінням карного розшуку УМВС України у Хмельницькій області понад 5 років і у січні 2000-го року передав естафету нинішньому очільникові обласних розшуківців — Вікторові Івановичу Кісу.
     Полковник міліції Віктор Кіс — це той, хто жодного разу не засумнівався у правильності вибору своє професії, яка стала невід‘ємною частиною його життя. За роки служби йому доводилося сотні разів виїжджати на місця скоєння злочинів, щоразу стаючи свідком людських трагедій і понівечених життів.
     — Вікторе Івановичу, чому вирішили присвятити своє життя служінню в міліції?
     — У часи моєї юності був дуже популярний фільм «Рождённые революцией». Саме він остаточно сформував у мене бажання стати працівником міліції. Звісно, я добре розумів, що у реальному житті все зовсім не так райдужно і просто, як у кіно, але від своєї мрії не відмовився і по закінченні строкової служби в армії вступив до Львівської середньої школи міліції на відділення оперативно-розшукової діяльності.
     — А чи рахували Ви коли-небудь, скільки усього злочинів Вам вдалося розкрити за довгі роки роботи у карному розшуку?
     — Ніколи над цим не замислювався. Але одне можу сказати з впевненістю — ця цифра обчислюється сотнями. Адже ми працюємо не тільки в обласному центрі, а надаємо допомогу у розкритті важких злочинів по всій області. Інколи нам місяцями майже безвилазно доводиться сидіти у якомусь районі, щоб розплутати, на перший погляд, зовсім безперспективний у плані розкриття злочин. Тільки за шість років свого перебування на посаді начальника обласного карного розшуку я списав тринадцять чималеньких записників. І все виключно службова інформація.
     — А які злочини найскладніше розкривати?
     — Звісно ж, убивства. І складно, у першу чергу, у морально-психологічному плані. Тобі потрібно виконувати свою роботу, здобувати інформацію, опитувати людей, а навколо — сльози, плач, поламані людські долі. А ми ж не бездушні камені, хоча, за багаторічну працю у такій атмосфері звикаєш до усього. Також нелегко розкривати шахрайства. Більшість шахраїв — це такі собі спритники з тонким відчуттям людської психології. Щоб розібратися у їхніх схемах, знайти потрібну ниточку, часом не один день усім колективом голови ламаємо.
     — А які злочини сьогодні є найпоширенішими на Хмельниччині?
     — З появою у нашій області численних приватних ковбасень і цехів з виготовлення м‘ясопродукції різко зросла кількість крадіжок великої рогатої худоби. Велику проблему знову ж таки становлять грабежі мобільних телефонів. Звичайно, це добре, коли батьки можуть контролювати свою дитину, але не варто купувати їй телефон вартістю у кілька тисяч гривень. Таким чином вони наражають її на зайву небезпеку. З початком літа різко зростає і кількість квартирних крадіжок. Громадяни від‘їжджають у відпустки, залишаючи помешкання на тривалий час без догляду та належної охорони. Як результат — засилля крадіжок.
     — Скажіть, чи є щось у нашому житті таке, до чого навіть людина вашої професії ніколи не звикне?
     — Я уже пропрацював у карному розшуку понад двадцять років. На що тільки не надивився, тому точно знаю одне — до смерті звикнути неможливо, тим паче, коли за цим стоїть криваве насилля.
     — І, наостанок, що б Ви хотіли побажати у святковий день своїм колегам?
     — Звичайно ж, здоров‘я, сил, мужності, витримки та успіхів у нашій нелегкій роботі.

Інна ПРОНИК
14.04.2009

Хороший дільничний — це своєрідна «швидка допомога»

У нашій державі ця служба — одна з найстарших у країнах СНД. Історично склалося так, що інститут дільничних інспекторів в Україні було започатковано ще з часів розбудови нашої державності. За часів незалежної України службу дільничних піднято на якісно новий рівень.
     Напевно нелегко знайти серед служб і підрозділів міліції співробітників, які б віддавали роботі з людьми стільки часу, як дільничні інспектори. Працівники цієї служби охороняють громадський порядок повсякчасно — без вихідних і свят. Адже будь-якої хвилини на дільниці обслуговування може трапитись лихо й інспектор завжди має бути готовий прийти на допомогу.
     Одним з найкращих представників своєї професії є старший лейтенант міліції Цапок Володимир Анатолійович — старший дільничний інспектор Хмельницького РВ УМВСУ.
     Починав службу в органах внутрішніх справ у 1990 році, після служби в Збройних силах України, з патрульно-постової служби.      Продовжував службу з 1992 до 1994 року в спецпідрозділі «Беркут», а з 1994 до 2002 року — в спецпідрозділі СПМО «Титан».
     І ось уже 8 років Володимир Анатолійович несе службу на посаді дільничного інспектора міліції. Свою дільницю вивчив, мов своїх п’ять пальців. Бо ж довелось охороняти правопорядок, підтримувати законність на кількох «кущах», кількість сіл у деяких з них сягала десятка.
     Сьогодні Володимир Цапок обслуговує кілька населених пунктів: с. Пирогівці, с. Червона Зірка, с. Пархомівці, с. Бахматівці, де проживають понад 5 тис. чоловік. І всі роки служби дільничний працює без транспорту.
     Дільничного, як і журналіста, ноги годують. Тобто, його служба абсолютно не кабінетна. Бо їх, дільничних, здавна ще називають вухами і очима усієї міліції, хоча найперша місія дільничного — бути на сторожі правопорядку і бути насамперед представниками влади на місцях.
     Проте, один в полі не воїн. Тож на плечі старшого лейтенанта міліції лягло створення місцевого громадського формування з охорони громадського порядку. Нині воно є в с. Пархомівці та в с. Бахматівці з чисельністю понад 30 чоловік. В члени даних громадських формувань зараховано працівників сільських рад, тутешніх мисливців. Словом, усіх тих, кому не байдуже, чи буде спокій і безпека на рідних вулицях.
     З числа членів громадських формувань Володимиром Анатолійовичем особисто підібрано та належним чином оформлено 4 громадських помічників дільничного інспектора міліції, які надають йому допомогу в профілактиці різного роду правопорушень, здійсненню контролю за підобліковим елементом, попередженні та розкритті злочинів, підвищення авторитету міліції.
     І все ж, добрими організаційними справами Володимир Анатолійович себе не обмежив. Хоча минулий рік був насичений всілякими справами, вже в поточному році він особисто розкрив 3 злочини загально-кримінальної спрямованості, склав 89 адміністративних протоколів, встановив 2 адміннагляди.
     Володимир Цапок на своїй дільниці знає увесь підобліковий контингент. Це ті, хто побував у місцях позбавлення волі, і ті, котрі здатні скоїти злочини, тобто наркомани, п’янички і психічно неврівноважені особи. Ці особливі категорії громадян — в зоні особливої уваги старшого дільничного інспектора міліції. Профілактична роботи з ними, відверті, як кажуть, по душах бесіди є упереджуючою тактикою і стратегією дільничного.
     Щодня зі своїми бідами та проблемами приходять до місцевого дільничного люди. Як розповів Володимир Анатолійович, переважно доводиться консультувати селян з юридичних питань. Але звертаються до нього і з проблемами, які аж ніяк не стосуються міліції. Втім, у досвідченого дільничного для кожного знайдуться слушна порада та добре слово.
     Добрі справи Володимира Анатолійовича, яких чимало накопилось за роки служби, дотепер нагадують про себе людською вдячністю. Хоч проблем, з якими сьогодні стикаються міліціонери вистачає, служба в міліції стала для нього справою життя.
Поруч із нашим дільничним почуваєш себе захищенішим, впевненішим, — відгукуються про Володимира Анатолійовича жителі з його дільниці. І майже кожен згадував такі властиві йому риси, як ввічливість, скромність та порядність, відповідальність, вміння налагоджувати контакт з людьми, високу фахову обізнаність.
     Повагу людей заслужити непросто, але Володимиру це вдалося, бо він поставив собі за мету виправдати довіру селян та навести порядок на дільниці.
     Завжди зайнятому і постійно втомленому, за службовими обов’язками не знаючому ні свят, ні буднів, Володимиру Анатолійовичу дуже важко знайти час для сім’ї, але попри все поспішає додому, аби обійняти свою донечку Антоніну, яку він виховує сам. Володимир Цапок знає, що донька завжди виглядає і чекає татуся з роботи, адже крім нього в неї нікого більше немає.

Аліна САМБОРСЬКА
10.04.2009

Хмельницьке «Динамо» повертається!

31 березня у спорткомплексі УМВС відбулась подія, яка не залишить байдужими футбольних вболівальників Хмельницької області. Відповідно до рішення сесії Хмельницької міської ради в грудні минулого року припинено діяльність комунального підприємства «Футбольний клуб «Поділля-Хмельницький» з подальшим створенням нової структури, тобто товариства з обмеженою відповідальністю «Професійний футбольний клуб «Динамо-Хмельницький». В такий спосіб нова-стара команда «Динамо» стала правонаступником «Поділля» у чемпіонаті України з футболу в другій лізі групи «А». Взяти під свою опіку футбол погодилося керівництво обласного фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», яке очолює начальник УМВСУ в Хмельницькій області генерал-майор міліції Володимир Гаврилюк.
     До того ж, Хмельницька міська влада пообіцяла, що й надалі допомагатиме футбольному клубу. Обласні керівники теж стали на бік єдиного професійного футбольного клубу Хмельниччини. А всі працівники ФК «Поділля», за бажанням, могли продовжити свою роботу вже в «Динамо».
     На прес-конференцію, головною темою якої була презентація футбольної команди, були запрошені усі керівники правоохоронних органів, що входять до складу ФСТ «Динамо».
     «Ми маємо повернути славу хмельницькому футболу» — саме такими словами розпочав прес-конференцію почесний президент оновленого клубу Володимир Гаврилюк. «Сподіваюся, ми зможемо підняти наш футбольний клуб на вищі щаблі, — зазначив начальник УМВС. — Все ж таки Хмельницький — обласний центр. І ми всі, мешканці області, хвилюємося, щоб спорт у нас був на відповідному рівні». У своєму зверненні до гравців команди Володимир Іванович також наголосив, що вони повинні викладатися по максимуму та відпрацьовувати всі 90 хвилин матчу, а у відповідь можуть розраховувати на моральну та фінансову підтримку. На думку президента клубу, гра має стати святом для всіх любителів футболу і повернути вболівальників на стадіон.
     Директор клубу Крохан Валерій Миколайович представив присутнім головного тренера Володимира Реву, його помічників, а також усіх польових гравців команди.

Коротко про нові обличчя:
     Володимир Рева, головний тренер. Очолював вінницьку «Ниву» та луцьку «Волинь», в сезоні 2000/2001 років був тренером-консультантом хмельницького «Поділля», з 2004 до 2009 року працював тренером та головним тренером у Молдові в ФК «Тирасполь» (в 2006-2008 роках команда грала в Кубках УЄФА).
     Сергій Дітковський, нападник. Вихованець славутської школи футболу. Грав за київські ЦСКА, «Оболонь», казахський «Актобе».
     Євген Нікітін, нападник. Вихованець дніпропетровської школи футболу. Виступав за білоруський «Дніпро» з Могильова, молдавський ФК «Тирасполь».
     Василь Козіброда, голкіпер. Вихованець рівненської школи футболу. Останній клуб — «Верес» (Рівне).
     Сергій Рева, півзахисник. Вихованець вінницької школи футболу. Грав за ФК «Тирасполь». Закінчив футбольну академію молдовського «Шерифа».

Керівництво клубу ставить за мету залучити до команди якомога більше місцевих вихованців, щоб довести, що на Хмельниччині вміють грати у футбол, а хлопчакам, які займаються футболом — двері до «Динамо-Хмельницький» відчинені. Безумовно, в команді будуть футболісти і з інших міст України. Однак, кількість приїжджих не має перевищувати 5-6 футболістів. Така позиція керівництва «Динамо». І, якщо аналізувати збори в Севастополі, то, здається, ставка на місцевих може дати свій результат. Щодо завдання на матчі, які залишилися в другому колі, то воно просте — грати на перемогу та для глядачів.
     Продовжується й селекційна робота в клубі. Вона спрямована на пошук нових молодих футбольних талантів з Хмельницької області, а також на виявлення подолян, які грають в інших областях і можуть невдовзі повернутися на рідну землю, щоб захищати біло-блакитні кольори головного футбольного клубу Хмельниччини — «Динамо-Хмельницький».
     Отож, вже 4 квітня футбольний клуб «Динамо-Хмельницький» проведе свій перший офіційний матч в чемпіонаті України в рамках 22-го туру в другій лізі групи «А», де зустрінеться з командою ЦСКА.

Дарина ВІТМАНОВСЬКА
31.03.2009

Картини Валентини Виноград не лише красиві, а й ароматні та смачні на вигляд

Валентина Петрівна Виноград народилася 31 грудня 1960 року у Хмельницькому. Вона ніколи не вчилася професійно малювати, не ходила до художньої школи, але, як кажуть, талант, дарований Богом, не віднімеш.
      Перша її зустріч з мистецтвом, як це не дивно, відбулася на заводі, куди юна Валентина пішла працювати одразу після школи. У робітничій професії було мало романтики, а дівчину, скільки вона себе пам‘ятає, завжди тягнуло до творчості. Ще зі школи вона захоплювалася виготовленням м‘яких іграшок, які дарувала своїм близьким, знайомим. І так сталося, що одного чудового дня доля звела Валентину з дружиною її колеги по заводському цеху, яка працювала у ляльковому театрі. Жінка помітила надзвичайні здібності обдарованої дівчини і запросила її працювати у театрі бутафором.
     Понад рік Валентина Виноград втілювала у життя різноманітні задуми театральних художників. Завдяки її вправним рукам на світ народжувались надзвичайно чудові самобутні ляльки-актори, які швидко ставали улюбленцями маленьких відвідувачів театральних вистав. Але доля знову вирішила змінити життя Валентини Петрівни. Цього разу не в кращий бік — вона залишилася без улюбленої роботи.
     Але, недарма ж кажуть, що б не робилося — усе на краще. Одного дня у двері квартири Валентини постукали працівники міліції, а точніше — оперуповноважений по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Юрій Данилюк, якому були потрібні поняті для проведення обшуку у квартирі її сусіда-наркомана зі стажем. Записуючи анкетні дані понятої, Юрій Володимирович поцікавився, чому вона не працює, от Валентина і розповіла, як залишилась без роботи. Тут правоохоронець пригадав, що у них у відділі звільнилася секретарка з канцелярії, і, залишивши номер телефону керівника, запропонував Валентині Виноград спробувати влаштуватися на роботу до них. Уже наступного ранку жінка з надією крутила телефонний диск, а за кілька днів оформлялася на нову роботу. Це був 1994 рік.
     З того часу уже на протязі 15 років Валентина Петрівна незмінно працює у канцелярії Південно-Західного відділу міліції Хмельницького МВ. Її цінують і керівники, і колеги. За цей час вона встигла поставити на ноги двох дорослих синів, які сьогодні є незамінними її помічниками, а заодно головними критиками творчих доробків.
     А почала творити картини Валентина Петрівна зовсім випадково. Якось її колега здавав у канцелярію службовий зошит. Жінку зацікавила обкладинка з чудовим малюнком і їй негайно захотілося перетворити це зображення на картину. З того часу уже два роки поспіль Валентина Виноград не припиняє творити. Десятки її картин уже розійшлися по усій Україні, а вона продовжує отримувати все нові і нові замовлення. У своїй творчості пані Виноград використовує найнесподіваніші матеріали, як вона сама каже — усе, що потрапляє під руку. Це обрізки ниток, хутро, і природні матеріали, і навіть звичайні харчові приправи, кавові зерна та різноманітні крупи. Можливо завдяки цьому її картини не лише красиві, а й ароматні та смачні на вигляд.
     Творить Валентина Петрівна зазвичай ночами, тому що катастрофічно не вистачає часу, адже після роботи вдома чекають щоденні побутові справи. От і виходить, що улюбленому хобі може приділяти час лише після дев‘ятої вечора. Картину середнього розміру може виготовити за ніч, але це за умови, що матеріали підготовлені заздалегідь. А от на підготовку та пошук матеріалів потрібно витратити півтора-два тижні. Досить часто підшукувати необхідні витратні матеріали та оформлювати виготовлені роботи допомагають матері дорослі сини. Саме вони першими і оцінюють нові витвори матусі. Наступними критиками стають колеги по роботі, до думки яких Валентина Петрівна завжди прислухається.
     У творчому доробку Валентини Виноград є уже чимало вартих уваги творів найрізноманітнішої тематики і техніки виконання, тому незабаром вона планує провести власну виставку.

Інна ПРОНИК
07.03.2009

Перша цигарка — після першого бою

15 лютого — особливий день для воїнів-інтернаціоналістів. 20 років тому завершилась десятирічна військова кампанія, коли останній радянський солдат залишив афганську землю.
     Україна відправила до Афгану більше 160 тисяч своїх найкращих синів, із них близько 3,5 тисячі загинуло, 8 тисяч отримали поранення.
     Одним із тих, хто пройшов крізь пекло війни та залишився живим, був пенсіонер ОВС, голова ради ветеранів Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області Микола Білик.
У вересні 1980 року після закінчення ПТУ безвусого юнака призвали до лав Радянської Армії. Коли новобранці прибули у туркменське місто Кушка, одразу зрозуміли — місцем подальшої служби буде Афганістан.
     Микола про цю країну чув лише мимохіть, на уроках історії та географії, під час навчання у рідній Пашківській загальноосвітній школі. Знав, що Афганістан — перша країна у світі, яка визнала Радянський Союз. «Ми не знали історії, звичаїв та побуту місцевих жителів, — пригадує Білик. — Ну хто знав, що їжу араби беруть тільки правою рукою, а фрукти ніколи не надкушують, а ріжуть скибочками? У них навіть літочислення відмінне від нашого. За їх календарем ще не наступив 1400 рік. До цього часу існують гареми, у яких жінки ходять лише у паранджі. Але найголовніше те, що в Афганістані є місце, де стоїть залізний стовп, на якому увіковічені слова великого полководця Олександра Македонського: «Завоювати цю націю можна, але покорити — ніколи».
     Після 18-тиденної підготовки, отримавши з платформи нову техніку, Микола Володимирович за кермом ГТМУ (гусеничний транспортер) перетнув кордон.
     Місцем дислокації розвідувальної роти мотострілецької дивізії, куди водії за розподілом потрапив наш герой, було місто Шендант. Командував дивізією, тоді ще полковник, легендарний Борис Громов — саме він 15 лютого 1989 року, уже у якості командуючого армією, на БТРі останнім у колоні військ залишив Афганістан. Але це станеться пізніше, через неповних дев‘ять років.
     Микола Білик пригадує свій перший бойовий вихід: «Підняли нас по тривозі о четвертій ранку. Колоною вийшли в напрямку кордону з Пакистаном. Саме там зосередилась велика кількість «духів», чисельністю більше двох тисяч. Нам поставили завданням — знешкодити базу бойовиків.
     Уже розвиднювалось, коли ми дісталися визначеного рубежу. Після завданого авіаудару наші мотострілки пішли в атаку. Натомість, «духи» відповіли кинджальним вогнем з укріпрайонів. Операція тривала декілька годин. Багато наших солдат тоді полягло під час штурму. Лише я вивіз дванадцять тіл та десятки поранених. Після цього бою я вперше у житті викурив цигарку».
     Протягом двох неповних років служби подібних виходів у Миколи Володимировича було майже три десятки. Однією з найсуттєвіших особливостей ведення бойових дій в Афганістані було те, що боротьба із ворогом велась практично на усій території республіки, без розподілу на лінію фронту та тилу. «Духи» могли з‘явитися в будь-якому місці із будь-якого боку.
     Найстрашнішими ставали засідки, влаштовані бойовиками у найнеочікуваніших місцях. Сховавшись у заростях гребенщика на берегах ариків (місцеві водопровідні канали) з обох боків дороги, душмани у будь-який момент могли відкрити вогонь. Мінування, як правило, здійснювалося на вузьких ділянках дороги, на підйомах, поблизу мостів і тунелів. І першими жертвами, безперечно, ставали водії. Микола Білик двічі підривався на мінах, рухаючись у колоні звивистими гірським дорогами. «Траплялися такі ділянки, — пригадує Микола Володимирович, — коли одним бортом дряпаєш скелю, а іншим майже нависаєш над безоднею.
     У більшості випадків «духи» обстрілювали колони великокаліберними кулеметами і гранатометами. Під час одного з таких обстрілів загинуло шестеро бійців, серед яких — командир нашої роти, Олександр Лєбєдєв, кавалер двох орденів «Червоної Зірки» — солдати називали його «батя».
     З війни Микола Володимирович повернувся старшиною, з двома пораненнями та медаллю «За бойові заслуги».

Юлія ГРИНЬ
16.02.2009

У Хмельницькому вшанували учасників бойових дій на території інших держав

10 лютого в УВМС України в Хмельницькій області відбулись урочистості з нагоди дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
     У 2007 році в управлінні створена Хмельницька обласна спілка ветеранів Афганістану та інших учасників локальних війн на території іноземних держав — співробітників та пенсіонерів УМВС.
     Зі ста трьох членів спілки, які стали свідками та учасниками військових подій у Афгані, Чеченській Республіці, Косово та Єгипті, Югославії, Іраку, Чеській Республіці та Кубі, двадцять дев‘ять продовжують служити у лавах органів внутрішніх справ Хмельниччини, передаючи бойовий досвід молодшим колегам. Три хмельницьких правоохоронці і зараз перебувають на посту, виконуючи миротворчу місію у гарячих точках планети.
     Голова Хмельницької обласної спілки ветеранів Афганістану та інших учасників локальних війн на території іноземних держав — співробітників та пенсіонерів УМВС генерал-майор міліції Віталій Грицак, ветеран ОВС, народний депутат України Олександр Буджерак та Хмельницький міський голова Сергій Мельник виступили перед присутніми із вітальними промовами та вручили кожному подарунки, відзнаки і грамоти.
     Після урочистостей відбулося покладання квітів до Пам‘ятника полеглим в Афганістані та інших локальних війнах.

Юлія ГРИНЬ
11.02.2009